22 грудня своє професійне свято відзначають енергетики. День енергетика в Україні святкують у найбільш короткий світловий день року, що можна вважати досить символічним, бо робота енергетиків в цей час найбільше помітна.
Робота енергетиків
полягає в забезпеченні одного з найважливіших благ цивілізації — тепла і світла. Ми так звикли до благ цивілізації, до того, що в будинку у нас завжди світло, що
«працюють» телевізор і холодильник, що
можна закип'ятити воду в електрочайнику,
закласти прання в машинку – автомат,
що думаємо що так було завжди і по-іншому бути не може. І коли
не горять лампочки, а як і ще
гірше – гаснуть монітори комп'ютера - все це катастрофа! Але ж так було не завжди! І щоб в наші
будинки прийшла електроенергія за всім цим стоїть величезна праця і ентузіазм
«першовідкривачів» світла і тепла.
Професія електрика – це ризик і покликання, ця професія
об̍̍’єднує мужніх, працелюбних людей. Вдень і вночі, в негоду, за будь-яких
обставин вони забезпечують подачу електроенергії, борються за її
раціональне використання.
За кожним кіловатом електроенергії - професіоналізм спеціалістів, монтерів,
водіїв , диспетчерів і звичайно ж начальника
електричних мереж. 
У грудневі дні далекого 1960
року у селище Каланчак прийшла
електрика. Перша електрична лампочка загорілась пізно ввечері у Каланчацькій
школі №1. То було величезне диво і
радість. З тих пір електричні мережі району все більше удосконалювались і
електрика стала частинкою нашого життя.
І не було би тієї
радості в очах тодішніх жителів Каланчака,
якби не наполегливість і ентузіазм ветерана праці, першого начальника
Каланчацького району електричних мереж Володимира Івановича Первозванного. Він уже пішов з життя, але залишив після себе
добру пам 'ять і світло, яке завжди сяятиме в оселях каланчакців.
У людей, яким довелося працювати із Володимиром
Івановичем, про нього залишилися тільки кращі спогади. Грамотний,
досвідчений спеціаліст, відмінний
організатор, він користувався беззаперечним авторитетом у колективі, який сам і
створив. Він був Енергетик з Великої
букви, непересічна людина, люблячий
чоловік, тато і дідусь, добрий , чуйний, порядний житель селища. З
вдячністю кажуть теперішні працівники РЕМ і про чудову цінну технічну бібліотеку, яку
збирав Володимир Іванович в продовж свого життя і яку його дружина Лариса
Степанівна Первозванна передала його
колегам.
І напередодні дня
Енергетика в пам ̓ять про визначну людину, чиїми руками
була розпочата розбудова електричної галузі на нашій степовій
території, зібралися учні 9 – А класу ЗОШ
№1 (кл. кер. Асєєва О.М.) в дитячій бібліотеці на чергове засідання «Клубу цікавих зустрічей».
І «поплили» спогади про самого Володимира Івановича Первозванного, про його життєвий
шлях, про те, як давалися перші кіловати електроенергії у Каланчацькому районі… Народився В.І. Первозванний 26 червня 1936 року в Каланчаку по вулиці
Скадовській. Тут закінчив школу, тут мріяв літати в блакитному небі країні.
Тому він вступає до льотного училища ім.
С.О. Леваневського в місті Миколаєві,
яке пізніше було перейменоване у Миколаївське військово-морське мінно-торпедне
авіаційне училище . Але тяжке воєнне дитинство і післявоєнна юність не дали мрії здійснитися.
Під час навчання погіршився стан здоров̓
я і про небо довелося забути.
Володимир Іванович повертається додому, бо дуже
любив Каланчак, маму і своїх рідних.
У його трудовій книжці
перший запис з'явився 1квітня 1958 року -«Призначити
старшим касиром Каланчацької ощадкаси».
І хоча перше квітня вважається днем веселощів, трудове життя Володимира
Івановича було зовсім не райдужним.
Шлях, пройдений до того часу,
як його призначили начальником Каланчацького району електричних
мереж був довгим, важким і тернистим.
Працював Володимир Іванович і в Каланчацькій
районній редакції, і в
механічному училищі електриком, і в колишньому БМУ електромонтажником. З часом його призначали інженером
Чаплинського РЕМ, а потім
Скадовського
РЕМ. І всюди, де б не працював Володимир Іванович, його любили та
поважали за самовіддану працю, наполегливість, відповідальність за доручену справу.
01квітня 1972 року Володимир Іванович
ставлять на посаду начальника РЕМ
Каланчацького району, на якій він сумлінно працює до свого виходу на
пенсію.
За свою самовіддану працю Володимир Іванович був багаторазово
нагороджений Почесними грамотами, грошовими преміями. Йому не раз оголошували Подяку від Херсонської Обласної РЕМ. А
в 1984 році Володимир Іванович був нагороджений медаллю «Ветеран праці».
Але головне досягнення Володимира Івановича і його бригади - це
перші електричні лампочки, які з'явилися в будинках каланчакців, а потім і ціла
електрична мережа району.
На зустріч до читачів
була запрошена дружина Володимира Івановича , колишній вчитель української мови та літератури Каланчацької ЗОШ №1 Лариса Степанівна
Первозванна. Вона згадала про життєвий
шлях чоловіка, про труднощі і нерозуміння керівництва того часу, коли зводилися
стовпи, тяглися дроти. В цій нелегкій
роботі В.І.Первозванного зрозуміли, підтримали та допомагали, як він говорив «Мої
хлопці» Леонід Проніцький, Радмир Кравченко, Іван Масюк, Іван Овчаренко та інші.
На той час не було ні техніки, ні
спеціалістів, але було велике бажання зробити селище і район «освітленим». І в
1960 році селище Каланчак був з електрикою.
Потім прийшло визнання і
в своєму районі і в сусідніх, і Володимира Івановича стали запрошувати на
допомогу в Чаплинку, і в м. Скадовськ. Лариса
Степанівна надала фото з
життя Володимира Івановича, сімейні світлини, за що їй велике спасибі.
Приємними спогадами про В.І.Первозванного поділилася і гостя нашого заходу Климашівська Лариса
Іванівна, також колишній начальник Каланчацького РЕМ, яка з радістю
завітала до читачів дитячої бібліотеки. Вона розповіла дітям, що весь час вдячна Володимиру Івановичу і як досвідченому
керівнику, і як добрій людини, як справжньому патріоту своїй маленької
Батьківщини. І Володимир Іванович заслуговує на це, бо в кожному домі є частинка
його праці, тепло його рук. І тепер з упевненістю можна сказати, що покликання В.І.Первозванного
було дарувати людям світло.
Климашівська Л.І
запросила наших читачів обирати професію електрика, бо ця професія й досі має шалений попит на ринку праці.
Зустріч закінчилась словами самого Володимира
Івановича:
«Як приємно відчувати
себе причетним до цього величезного дива, ім ‘я якого –
енергетика. Електрифікація не закінчилася і не закінчиться ніколи, бо
щодня життя і природа вносить свої корективи у електричні мережі
району.»
Тож нехай буде світло в
нашій Україні, в кожній домівці і в кожній душі!
Немає коментарів:
Дописати коментар