Говорять, що у вишиванці прихований генетичний код українського народу. А щоб
дізнатися, чи це правда і було запрошено на засідання Клубу цікавих зустрічей «Хрестиком узори, гладдю кольори…» , майстриню вишивки , бібліотекаря Каланчацької
ЦБС Шаваровську Ларису Миколаївну. Лариса Миколаївна дітям розповіла, що вишивати навчилась у сім років, і по цей час жодного дня не проходить, щоб не взяла увечері голку до рук,
у
мене і до тепер є вишита подушечка з
квітами фіалки. А першим її вчителем була двоюрідна сестричка
Домініка. Всі вишиті картини, пані
Лариси різні за змістом, складністю,
розміром, оформленням, кількістю використаних кольорів, є багато вишитих
рушників, вишитих сорочок, є багато і вишитих ікон. Але вишивати ікони під силу не кожному. Просто
так, як картинку, ікону не вишиватимеш. Потрібна готовність і відчуття чогось
сакрально-духовного. Як би там не було, потрібно знати й розуміти таке
мистецтво. Її роботи є в різних містах Києві, Житомирі, Миколаєві, Херсоні , в різних країнах в Польщі, в Данії. в Канаді , в Білорусії, в Росії.
Є зовсім маленькі, а є великі і складні, але
всі вони дорогі серцю, в них є часточка душі. Коли вишиваю, говорить пані
Лариса, то нерви відпочивають, руки трудяться, а тіло набирається сил. З недавнього часу вона почала вишивати бісером, є вишиті плаття, ікони, картини. «Для мене вишивка, говорить майстриня - це заняття для душі, для відпочинку, свої роботи вишиваю у подарунок, а не на продаж. Вишиваю тільки хрестиком, самим процесом дуже насолоджуюсь, бо це є енергетика людини, багато робіт є з монохромним орнаментом». «Вишивання – це не просто хобі, а й спосіб життя, відпочинку і те, до чого потрібне не терпіння, а любов. Велика. А я люблю те, що роблю. Я цим живу", – додала наостанок пані Лариса.
І сьогодні
бібліотекарі дитячої бібліотеки разом з
читачами довели, що вишиванка-таки має генетичний код, який керує найсвітлішими
поривами української душі. Та й всі присутні
на заході були теж у вишиванках.
Немає коментарів:
Дописати коментар