ПРОФІКЕМП

 

середа, 3 квітня 2019 р.


Сувенірна продукція


    Сувенірна продукція – це важливий елемент іміджу країни чи компанії.  Ось і дівчата з команди «Fiesta»  готують свої сувеніри, які вміщують в собі колорит українського побуту, ось іграшка «Родина» виготовлені з мішковини в народному стилі.  Багато хто влітку відпочиває на морі і, звичайно ж, привозить з теплих берегів цілі колекції красивих природних сувенірів: морських зірочок, мушель вигадливих форм та кольорових камінців. Такі скарби потім ще довго нагадують про відпустку, про наше Чорне море і про наш Каланчацький край .

пʼятниця, 21 грудня 2018 р.


Хто назви вулицям Каланчака давав.

             Чи може бути щось більш романтичне і надихаюче, ніж вулиці рідного селища? На цих вулицях проходить майже все життя. Їх назви часом краще, а ніж мешканці можуть розповісти про минуле та сьогодення. І кожен день ідучи  по них, мало хто замислюється  хто і коли першим назвав вулицю так чи інакше.    
 І наша  команда «FIESTA», учасники обласного  проекту   «Профікемп»,  проводять дослідження усної народної творчості, місцевих легенд, переказів, вирішила провести своє невелике розслідування: « Хто назву вулицям Каланчака давав?»  І перше , що вони зробили, - це завітали до дитячої бібліотеки.  Для них  була проведена бесіда -  екскурс по публікаціях  газети  «Слава  праці» минулих років,  де зібрані спогади колишньої вчительки Каланчацької загальноосвітньої школи №2  Сидорко Марії Григорівни . І ось що цікавого почули діти з літопису нашої районки.  Невідомо як і коли  Каланчак було поділено на 4 території –« кутки»: Поштарівка, Закладка, Куцівка, Шеребівка та Горбанівка.
 Це  було в далекому 1942 році,  коли німцями було окуповано  наш район, їм мабуть було незручно пересуватись по безіменних вулицях , вони ж і дали місцевій владі наказ  провести перепис  всіх дворів, їх господарів та назвати вулиці. І ось Марія Григорівна  разом зі своїм чоловіком Сувертекою  Іваном Степановичем отримали завдання від місцевої влади, так як на той час працювали вчителями.   Провели перепис населення Каланчака,  накреслили план села і назвали кожну із вулиць. Першою назвали вулицю Т.Шевченка, бо вона вела від центру до колишньої школи семирічки, другою стала вулиця Шкільна, Українська, Широка (потім уже стала Херсонська), а далі уже були назви Сімферопольська, Хорлівська,  Дофінська, Преображенська , в основному назви вулиці отримували за напрямком, Садова – понад річкою, де зеленіли садки, Поштова – бо проходила мимо пошти.  Діти дізналися, за яким принципом їм давали назву,  як нарізалися і виготовлялися таблички для всіх вулиць і будинків села, писали на металевих  табличках фарбою, назву вулиці , номер будинку і прізвище та ініціали  господаря. 
 Це вже потім, в післявоєнний час, з’явилися в Каланчаці іменні вулиці Левицького, Тарана, Калініна, Фрунзе  бо на той час не могло бути й мови про такі назви. Бібліотекарі дитячої бібліотеки  познайомили команду і з першим випуском бібліографічної  подорожі «Вулиці рідного селища», підготовленої Каланчацькою центральною бібліотекою.  На закінчення зустрічі  діти  отримали завдання від своїх кураторів  розпитати старожилів  на своїй  вулиці,   як виглядав Каланчак за часів  їх молодості,  що  цікавого можна узнати про свою вулицю, а потім знову зібратися командою і підсумувати результати дослідницької роботи.

середа, 5 грудня 2018 р.


«Крок до майбутньої професії»




Каланчацька  команда «Fiesta», побувала на екскурсії в центрі зайнятості, де привітно нас зустріла    Копаненко Катерина Василівна ,  провідний  фахівець профорієнтаційного відділу  надання соціальних послуг.  Катерина Василівна ознайомила  школярів зі структурою  та специфікою роботи центру зайнятості, розповіла про соціальні послуги  для   населення, молоді, про  роботодавців, які надає ЦЗ. Учні відвідали профільні відділи та із цікавістю спостерігали за роботою спеціалістів ЦЗ. Розповіла  про платформу державної служби зайнятості з профорієнтації та розвитку кар’єри створена  яка створена з метою надання послуг з профорієнтації у дистанційному режимі. Що кожному зареєстрованому   користувачу надається можливість безкоштовно отримати послуги з профорієнтації у он-лайн форматі без відвідування центру зайнятості та отримати інформацію яка професія     відповідає твоїм якостям.
 Екскурсія центром зайнятості видалася змістовною та цікавою. Школярі відкрили для себе багато нового, отримали корисну інформацію щодо вибору професії, актуальних вакансій на ринку праці, затребуваності робітничих професій.

вівторок, 4 грудня 2018 р.


«Хлібна гільйотина» голодомору 1932-1933



 Команда «Fiesta», що працює при Каланчацькій  бібліотеці для дітей днями відвідала наш краєзнавчий музей.. Тетяна Володимирівна Лановенька, директор музею,  познайомила з історичними документами архівних судових справ «Хлібна гільйотина» періоду голодомору 1932-1933 років, який   був  штучно створений більшовицьким режимом СРСР , від якого загинули мільйони українців. Цинізм трагедії Голодомору полягає, передусім, у тому, що він не був наслідком стихійного лиха, засухи або неврожаю, а результатом цілеспрямованої політики сталінського режиму, це за вбивство людини давали 3-4 роки, а за  жменьку зерна саджали  до 15 років  за грати. Діти потримали в руках , погортали ці архівні справи, читали зафіксовані доноси на жителів села які були написані на газетному папері, читали  страшні судові вироки. Неймовірні  історії із життя минулих поколінь каланчакців вразили школярів своєю жорстокістю.





 

 

вівторок, 23 жовтня 2018 р.


Починаємо з себе, або як Каланчацька команда «Fiesta» озеленювала рідне селище.


    Читаючи нашу районну газету «Слава праці» часто друкуються матеріали про неприглядний вигляд нашого селища і особливо його центру. Всі бідкаються, говорять, пишуть, нарікають на владу, а самі нічого для покращення не роблять.  
Нам набридли всі ці розмови, сірість центральної частини Каланчака і на годині спілкування вся команда  «Fiesta»  зі своїм  класом вирішили прикрасити нашу маленьку батьківщину гарними весняними квітами. І в суботу, теплого осіннього дня взялися до роботи.
 Посадковий матеріал, - сортові нарциси та голландські тюльпани, принесли з дому, ще й чималий пакет тюльпанових цибулинок нас нагородила добра людина,  велика любителька квітів, Марченко Ольга Георгіївна. Нашу ініціативу підтримав заступник селищного голови Котелевич О.В.  А в нелегкій роботі зранку і до завершення посадки допомагала озеленювач нашого селища Галина Мирославівна Бондаренко.
 З великим ентузіазмом почали працювати. Земля надзвичайно тверда, аж лопати скрипіли. Та ми старалися робити гарні ямки для наших квітів. Багато  хто з молоді підходили, віталися, запитували, що ми тут робимо, насміхалися,  та навіть  фотографували нас. Та лише один юнак, наш цьогорічний випускник Микола Мосійчук, дивлячись як дівчатам важко копати  затоптану землю, взявся їм допомагати. В ході розмови з ним  ми дізналися, що Коля вже курсант Херсонської морської академії, готується до посвяти в моряки. Ми були дуже вдячні йому за допомогу. Далі робота пішла веселіше, коли після занять в  навчально -  виробничому комбінаті до нас приєднався  і наш  десятикласник  Котелевич Іван. Ось такою маленькою компанією 5 дівчаток , 2 хлопці та собачка Боня ми висадили 6 кг нарцисів та 13 кг тюльпанів. Прикрасили площу Шевченка, сквер біля  неї, поробили гарні квітники біля будинку райдержадміністрації .  Роботу свою робили якісно, в дизайнерському стилі. Мріємо дочекатися весни і подивитися на результати своєї праці.
  
Квіти, які ми  посадили -  багаторічні і сподіваємося, що багато років   будуть наші односельці  згадувати імена  цих дітей, які зробили таку добру справу, це Коваленко Олександра, Нігачова  Вікторія, Сміліченко Юлія, Скоробагач Тетяна, Дичок Серафима, Котелевич Іван, Мойсійчук . Це учні 10 класу Каланчацької ЗОШ№2 та курсант Херсонської морської академії. Разом з тим закликаємо учнів Каланчацької ЗОШ№1 долучитися до нашої акції. Центр селища великий, а квітів зовсім немає. Засадіть і ви якісь території. І разом зробимо наш Каланчак квітучим і охайним.













 

вівторок, 9 жовтня 2018 р.


Чергове засідання команди «Fiesta»                        

                             Команда «Fiesta», що працює при Каланчацькій  бібліотеці для дітей, спільно з   районною філією зайнятості знову зустрілися в приміщенні дитячої бібліотеки для обговорення подальшого плану роботи. Згідно  складеного плану роботи команда  планує відвідання Софіївського парку в с. Роздольне  Каланчацького району , вивчити цікаві дослідження нашого  селища, наприклад  дізнатися хто назви вулицям нашого селища давав, колишні назви вулиць і теперішні перейменовані, ще багато цікавих екскурсій вздовж нашої річки Каланчак. Завідуюча бібліотекою познайомила  учасників команди з  оновленою книжковою виставкою «Мій край єднає плинь тисячоліть» А керівник команди Нігачова Галина Дмитрівна розповіла деякі цікаві історії про заснування рідного краю, поділилася  подальшими планами щодо озеленення рідного селища учасниками команди.   


       

понеділок, 1 жовтня 2018 р.


Профорієнтаційний урок.


   У Каланчацькій ЗОШ №2 відбувся профорієн­таційний урок для учасників Міжрегіонального інноваційного  проекту "ПрофіКемп" та учнів 10 класу, який проводила  К.В. Копаненко, провідний фахівець з профорієнтації сектору
профорієнтації відділу надання соціальних послуг Каланчацької  районної філії Херсонського обласного центру зайнятості
 Мета заходу - ознайоми­ти учнів з важливістю правильного вибору про­фесії для особистості і суспільства, сформувати реальний погляд на вибір професії з урахуванням їх бажань, можливостей та потреб ринку праці формування усвідомлених мотивів вибору профе­сії, професійних інтересів.
Учасники заходу обговорили, що впливає на вибір професії та основні кроки до успіху. Учні взнали, що в разі сумнівів в обранні тієї чи іншої професії, є можливість звернутися до центру зайнятості і фахівець з профорієнтації проведе індивідуальну профконсультацію у виборі майбутньої професії. Тому кожен, хто бажає, може   скористатися інформаційними та профконсультаційними послугами
центру зайнятості.
   Також на захід була запрошена фахівець Каланчацького бюро правової допомоги, яка поінформувала учнів про послуги бюро та профілактику протидії шкільному булінгу. Центр зайнятості продо­вжує активну профорієнтаційну роботу зі школярами, допомагаючи їм у виборі майбутньої професії. Тому кожен, хто бажає, може скористатися інформаційними та профконсультаційними послуга­ми центру зайнятості, а  працівники бібліотеки для дітей запрошують  познайомитись з новинками літератури даної тематики.

    

Середа, 5 вересня 2018 року

 Є на Херсонщині куточки, які без перебільшення можна назвати унікальними. Село Хорли ще  не досить відоме жителям України, однак відпочинок тут сподобається як дорослим так і малим. Тут порівняно з іншими він недорогий, але корисний, завдяки унікальному мікроклімату та наявності лікувальних джерел води та грязі. Цілющі грязі ефективні у лікуванні артритів, радикуліту, ревматизму. Йодоване повітря та сонце також позитивно впливають на стан здоров’я астматиків, гіпертоніків тощо.       
         Щоб ці слова підтвердити, команда «FIESTA» побувала на екскурсії в цьому селі. Діти дізналися багато цікавого про засновницю порту Хорли  Софію Фальц-Фейн, відвідали реставрований фонтан скульптуру «Купальниці», познайомилися з цікавою легендою. Побудований фонтан в 1903 році з італійського мармуру, скульптура у вигляді дівчини. Кажуть, що скульптура зберігає таємницю - сімейну історію, в якій поміщиця Софія Фальц-Фейн зіграла аж ніяк не ангельську роль. Хоча ніхто не знає чи це так, бо існує не одна легенда...
    За однією легендою, двоє синів баронеси Густав і Фрідріх закохалися в одну дівчину - Серафиму. Вона трагічно загинула, не діставшись нікому. А пам'ять про неї зберігає скульптура. . За іншою легендою, Густав закохався в покоївку Дарину. Баронеса-мати не могла допустити нерівного шлюбу. Вона відправила сина за кордон, а до дівчини підіслала негра, який працював в порту, щоб він її збезчестив. Дар`я вирвалася і втекла до моря, щоб в його хвилях ганьба померла  разом з нею. Але дівчину врятував рибалка і тимчасово сховав у своєму будинку, пустивши слух, що вона потонула. Син Софії  тяжко переживав горе і замовив в Італії дві мармурові скульптури для фонтанів - «Купальниця» і «Серафима». Друга встановлена ​​в Асканії-Новій. Дізнавшись про страждання пана, рибалка повідомив йому, що Дарина жива. І Густав поїхав з коханою за кордон,  де жили вони довго і щасливо, але нікому не розкрили таємницю воскресіння Дар`ї.
    До 2018 року фонтан був в занедбаному стані, зараз реставрований.
Може, щось і ви довідаєтеся цікавого, відправившись на відпочинок в с. Хорли?


 

пʼятниця, 31 серпня 2018 р.


«Вожакъ Данило Вовкъ».


Наші Профікемпівці «FIESTA» познайомилися з  цікавим історичним дослідженням вчителя історії  Горьківської школи Галабурди Р.С. Історичною пам’яткою в с. Привілля Каланчацького району  є могила чорноморського козака - Данила Вовка.  Це історична знахідка  поховання періоду  1794 року. В дослідженні значиться , що тут похований  староста  місцевої церкви,  козак, який приймав участь  у російсько-турецькій війні 1768 – 1774 року. На місцевому кладовищі височить  кам’яний хрест   розміром 1 м 35 см на якому  є  напис :  

«Вожакъ Данило Вовкъ».



пʼятниця, 17 серпня 2018 р.


     Журавлі.

            Міжрегіональний інноваційний проект з профорієнтації учнівської молоді «ПрофіКемп» за яким працює Каланчацька  бібліотека для дітей спільно з районним центром занятості та районним відділом освіти  має туристичну направленість та бере свій початок від обласних проектів «Профістарт» та «ПрофіКвест», організованих у попередні роки Херсонським обласним центром зайнятості спільно з Херсонською обласною бібліотекою для дітей ім. Дніпрової Чайки. 
Учасники проекту, учні Каланчацької ЗОШ№2  проводять дослідження усної народної творчості, місцевих легенд, переказів і    сьогодні представляють цікаву місцеву історію:                                      
                                           ЖУРАВЛІ                                        Бувальщина
      Історія ця бере початок в 1961 році . І подвіря в якому вона відбувалася, до цього часу знаходиться поруч з ринком, що біля автостанції . Але сьогодні там живуть вже інші люди. А тоді,  в тому будинку жила сім’я Галини Леонтіївни та Василя Устимовича Хмари . Саме тоді, найменшій  доньці Надії виповнилось два роки.
Була  весна, цвіли сади , наповнюючи село медовим запахом, долітали з поля голоси хліборобів. На лузі розквітали жовтобокі ромашки . А в голубому небі живим ключем весело курликали журавлі. Гордий і славний помах їх срібних крил! Ось вони, ширококрилі, владні господарі таврійських просторів!
Василь Устимович вже котру хвилину з цікавістю спостерігав за величним польотом журавлів.
-Летіть, летіть ви мої красені, птахи хороші, - прошепотів до них. А вони двічі покружлявши над селом, низько полетіли в напрямку зелених луків. Раптово сонце сховалося за сіру хмару. Обідня перерва вже закінчувалася і Василь Устимович поспішав на роботу.
Та не встиг він зробити і двох кроків, як раптом тишу розірвав гучний постріл. Одночасно з берега долинув стривожений крик журавлів. І Василь Устимович побіг щодуху туди, де сталося нещастя. Він не бачив, як зла браконьєрська рука метнула вогонь у журавлиний ключ і ранила їх серця. Принесла горе  пташиній сім’ї. Гарячий свинець обпік груди молодої журавки, яка замикала чіткий стрій.  Враз стрепенулося молоде серце, сприймаючи страшений біль.
Різко опустилися поранені крила і каменем полетіла до землі молода журавка. Вона впала на ніжний цвіт ромашок. Забарвились вони багряною кровю підбитого птаха. Полилися на нещасну журавку сльози її небесних побратимів. Василь Устимович добре бачив, як плакали журавлі. Їх прозорі сльози схожі на людські . З червоних очей капали журавлині сльози і вони свої гарні голівки по черзі клали на поранене крило молодої журавки. Мабуть своїми слізьми  намагалися зупинити кровотечу з рани.
Коли Василь Устимович підійшов до сполоханого гурту, птахи знову тривожно закурликали, щільно обступаючи поранену.
А вона підвела свою білочубу голову, благально подивилася на людину і зрозуміла, що цей чоловік її неодмінно врятує.
… Так і зявилася вдома у Василя Устимовича Хмари пишногруда срібна журавка.  Дали їй ім я – Пулінька. Галина Леонтіївна - дружина  Василя Устимовича, два місяці лікувала її. Сім разів носила до ветлікарні на перев’язку. Наче за малою дитиною доглядали. Годували пшеницею, хлібом. Завжди давали їй те, що їли самі. А найменша донька Надійка турбувалась, щоб їхня журавка почувала себе не самотньо. Розважала  її як могла. Спочатку Пулю тримали в клітці на вербі. А потім випустили на волю. Вона обжилася з домашнім птаством, вільно ходила по подвірю, до річки. Завжди радо зустрічала господарів своїм « кр –кр» . За той час вона стала зовсім ручною , і ніби віддячуючи своїм рятівникам, танцювала свої танці.
Приходили й покупці, за Пулю давали хороші гроші, та господарі й слухати не хотіли, щоб птаху продати.
Важко було змиритися журавці з тим, що вона більше ніколи не літатиме. Ліве крило загоїлось, зажили рани на ногах, але поранення було дуже серйозним. І після одужання не стало тієї сили в крилах, яка б підняла журавку в небо. Вона полюбила людей, які повернули їй життя . Але коли журавлі піднімались у вирій, та кликали і її з собою, Пулінька тільки відповідала їм журавлиним курликанням:
-         Не можу, не злечу .
Все дивилася і дивилася вгору та сумувала…
… Минуло три весни.
Все село зустрічало приліт журавлів. Та найбільше з усіх раділа журавка, що назавжди лишилася в Каланчаку . Не забули її журавлі. Були вони ще далеко, та вона вже відчувала їх гордий лет. Вийшла на дорогу,  підняла голівку розпростерла крила і зазивне « курли – курли» полетіло в небо. Ланцюжком пролетіли на селом перші журавлі. Дружно заспівали у відповідь та й полетіли далі.
Затріпотіло молоде журавлине серце.
-         Невже не впізнали! Я чекала на вас!
І журавлине « курли – курли» знову понеслось догори. Аж бачить – повернулися. Летять, не забули.
 Майже дві години кружляли вони над селом , над журавкою.
Нарешті два відокремились від гурту. Приземлилися неподалік від Пуліньки. А вона, срібногруда, радісно затріпотіла крильми, розпростерла  їх і весело курликаючи , побігла їм назустріч.
 Вожак залишився , а його товариш піднявся, очоливши групу ширококрилих.  Помахали прощально крильми і полетіли далі на захід. Тепер вони були удвох, і на мові, що тільки їм зрозуміла, освідчувалися у коханні.
Їм люди не заважали. Вони стояли на відстані і дивились на радісних журавлів, які зєднали свої красиві вуста, переплели свої гнучкі довгі шиї і про щось шепотіли один одному.
 Журавлик всім був подібний до подруги тільки кремезніший та більший на зріст. І такі ж очі, кольору червоної троянди. І голова у темному білому банті. Стрункі рівні ноги. З того часу він прилітав щодня. Ледь приходив світанок, а журавель вже тріпотів крильми під вікном, викликаючи журавку. Вона зустрічала його радісно пританцьовуючи. Весь день вони були удвох. Разом їли, гуляли по подвірю, веселились. Журавель звик до людей і вже не боявся їх. Ввечері знову летів до свого гурту, а на ранок повертався.
 Ранок 27 липня був похмурий. В небі снували важкі чорні хмари. Збиралося на дощ. Вже була девята година ранку, а журавель все не прилітав. Вчора, коли за тополями заходило розчервоніле сонце, він полетів вбік Каховки, щоб сьогодні повернутись.
Журавка, наче відчувала біду. Вона довго не хотіла прощатися з другом. Жалібно кричала. Розганялася декілька раз і собі полетіти. Та хворе крило не слухалося . Так з розпростертими крилами і стояла край дороги, проводжаючи в небо журавля своїм сумним поглядом.
 Не прилетів він і наступного дня. Зажурилась бідна птаха. Відмовлялася від їжі . Все чекала його, кликала, кликала. Виходила на луки, шукала його там. Тамуючи печаль у серці, йшла за нею слідом і Галина Леонтіївна, щоб  бува не пропала журавка. Вона виглядала журавля і сльози мов людські рясно капали з - під очей.  А біля гнізда, де вона сиділа весь час, на  землі від її сліз утворилися дві маленькі ямки. І голівку все ховала і ховала під зраненим крилом. Декілька разів вона намагалася злетіти, піднятися до своїх, але марно. Трішки піднявшись над землею. опустивши донизу голівку, вона з сумом поверталася додому. Дивилась жінка на муки журавлині і в самої  сльози клубком давили в горлі. Ласкавими словами розмовляла з нею Галина Леонтіївна, намагалась зробити їй щось приємне, дати найсмачнішу їжу. Не раз підходила птаха до господарки заглядаючи в очі наче хотіла спитати;  - «Скажи мені, де він? Допоможи мені повернути мені щастя!»
 Його знайшли діти за селом. Він був мертвий і лежав під старою акацією. А на стовбурі дерева була густо пролита його кров. Там вони і поховали журавля. А коли про це дізналась Галина Леонтіївна, поїхала з чоловіком на те місце. Відкрили свіжу журавлину могилу і впізнали красеня журавля. Біль у серці і гірку звістку привезли вони додому. Говорили люди , що той браконьєр забажав і собі мати у дворі такого красеня. Але не вижив птаха.
Лише через два місяці трохи повеселіла Пулінька. З того часу два роки зоставалася одинокою журавка.
Одного разу Галина Леонтіївна затрималася в обласному центрі. Ненароком зустріла односельчанку, а та їй:
-         Вертайся додому швиденько. Там у тебе такі гості!
Заспішила Леонтіївна в Каланчак і потрапила на журавлине весілля. На подвірї зібралося близько двох десятків птахів. І почали вони перед Пулінькою танцювати та показувати, хто на що здатний. Перехожі зупинялися і подовгу милувалися ритуальним танком журавлів. У центрі їх  журавка та невідомий молодик з срібним бантиком на попелястій голівці і червоними намистинками очей. У щасливому весільному танку вони щось курликали між собою. Надвечір «весільні гості» знялися в небо, залишивши молодят на подвірї. Але тільки сонце сховалося за деревами, журавлик теж полетів до свого ключа. Леонтіївна й не сподівалася, що ранком над хатою знову пролунає його крик. Зраділа:
-         Вставай, батьку, наречену випускай. Вже прилетів молодик.
Так і залишився журавель, якого назвали Жорою, біля Пуліньки. Він добре знав своє імя, підходив щоразу, коли його кликали. Проте коли їх годуєш, то не можна казати: « На тобі, Жоро» бо журавка сердиться, тріпоче крильми і щось говорить по-своєму.
-         Ревнує – сміється Галина Леонтіївна. А журавель завжди Пуліньці поступається. Знесла вона двоє яєць. По черзі висиджувала їх. А одного разу трапився такий випадок. Коли приходила черга Пуліньки сидіти на яйцях, журавель піднімався із голосним криком літав навколо села. Леонтіївна дуже стривожилася, а потім  не витримала і підійшла до гнізда:
- Чому він літає і кричить, - говорила вона Пуліньці. Розкажи йому , що ти вже колись залишилась одна . Знову недобра людина підстрелить.
Журавка щось курликнула до журавля. Він став біля неї і довго слухав, що вона йому говорила. Потім сів на гніздо. Відвернувшись від Леонтіївни, нахилив свою чорну голівку з білим пір’ячком  донизу.
 -Що таке? – подумала Леонтіївна і підійшла ближче. З рожевих очей журавля котилися прозорі сльози і весь він був якийсь збуджений. З того часу він з криком над селом не літав. Полетить тихо і сяде тихо.
І ось зявилося двоє пташенят, кумедних, ніби курчата. Одне невдовзі загинуло, а іншого батьки майже місяць годували із дзьобів. Їдять журавлі влітку більше різних комах, хробаків, дзьобають зелень. А коли Леонтіївна дасть їм ложку - дві зерна, то вони дуже чемно їй вклоняються.
Птахи люблять порядок, знають своїх – кота, собаку. Чужій тварині зайти в двір не можна – бють крилами, дзьобом.
 Вони дуже відчувають настрій господарів. Варто Леонтіївні чи Устимовичу зажуритися, як вони обидва підходять і починають танцювати, присідати, уважно придивляючись , як воно впливає на господарів.
Справжня трагедія у журавлиної сімї була восени, коли їх пернаті товариші летіли у вирій. За одним з журавлиних ключів піднявся в небо і Жора, кликучи за собою свою подругу і малого.  Тоскним криком, відповіла йому, наче занімівши, Пулінька. І так повторилося декілька разів. Не полетів старий журавель у вирій. Журавлі так і залишилися зимувати на радість сімї.
Жили в окремому приміщенні. Господарі добре піклувалися про них, оберігаючи від холодів. Навесні вони знову обзавелися пташенятами. Виростили  і їх. А по осені Жора з молодими журавлями знову кликав свою кохану до вирію .Пулінька була у розпачі. Відрядивши дітей до вирію, він ще довго літав над оселею , а потім полетів і сам. Довго сумувала за ним Пулінька, все чекала його. Але навесні він так і не повернувся.
Одні добрі люди принесли до оселі Хмарів молодого журавку , який     колись також потрапив у біду. Та він був іншої породи, не зовсім схожий на Пуліньку. Вона на нього навіть і не дивилася . І зовсім не підпускала до себе. Повернули того журавлика  людям. І щоб якось зарадити її горю, коли вона гніздилася, підклали куряче яйце. Вона спочатку сприйняла його з острахом,а потім все ж висиділа курча. Як журавка піклувалася про нього! Воно ж ні на крок не відходило від своєї «мами». Виросла велика біла курка, яка не визнавала свою курячу рідню. Одного разу закричала стривожено Пулінька і підняла страшенний гамір у дворі. А виявилося, що курка всілася на дереві. Виховувала курча по- своєму, привчала до порядку. І дуже сердилася , коли воно лапками розгрібало зерно.
Прожила Пулінька в родині Хмарів 25 років. Стала рідним членом сімї. Щороку тоскним криком проводжала журавлині ключі у вирій.
Коли не стало Галини Леонтіївни, засумувала журавка. А одного разу запримітили, що сидить вона на своєму місті зовсім не так. Коли підійшли, то зрозуміли ,що не стало їхньої улюблениці. Тільки  рік пережила свою господиню Пулінька. Її добра душа також відлетіла до вирію. Поховали її і на декілька років у дворі  запанувала пустка. Втратили вірного друга своєї сімї. Не стало родини, не стало й Пуліньки. Залишилася тільки память  про добрих людей та сіру журавку.
 Р. S.  Висловлюю щиру подяку Тетяні-Надії Василівні   Саньковій  (Хмарі) за наданий матеріал та щиру розповідь про своїх рідних: батьків та журавлів.
                                 Нігачова  Галина,  координатор проекту «ПрофіКемп»

 

пʼятниця, 13 липня 2018 р.


Емблема, девіз команди « FIESТA»

    Знову наша  Каланчацька Профікемпівська команда
« FIESТA» зібралася в приміщені дитячої бібліотеки, бо працювали над емблемою та девізом.

 Ось наші результати:






четвер, 12 липня 2018 р.


Море безкрає... чарівна блакить.


  Море безкрає... чарівна блакить. 
 Хвиля зітхає і тихо шумить... 
 Котяться хвилі, змивають пісок. 
Дивно навколо: все наче з казок...

      Ці слова з вірша можна сказати про  село Хорли, Каланчацького  району.
Наші ПрофіКемпівці   побували в  цьому мальовничому куточку, де зустрілися з старожилом села, бібліотекарем сільської бібліотеки Юдіною Євгенією Сергіївною,  яка     можна сказати являється «хранителькою» історичних  експонатів родини Софії Фальц-Фейн,  тим більше, що в селі немає краєзнавчого музею, крім шкільного.
      Євгенія Сергіївна розповіла про родину Софії Фальц-Фейн,  відмітила який  помітний слід в історії розвитку та освоєння Херсонщини зробила ця родина. При баронесі було створено  свою маленьку державу, де процвітало сільське господарство, працювала метеостанція,  млин, устричний завод. Показала  багато цікавих експонатів, папір яким користувалися в родині Фаль-Фейнів з гербом та відтиском, рекламу відправлення пароплава  Одеса-Скадовськ- Хорли,  який  відправлявся двічі на тиждень,  багато історичних фотокарток, побували біля амбарів в яких на той час знаходилось зерно для відправки за кордон, на території колишнього доку, де ремонтувалися кораблі. Бо у Хорлах колись був порт, що славився на всю Російську імперію. Там приймали кораблі з Німеччини, Італії, Греції, Австрії. Діти дізналися і багато цікавого про саме село Хорли.
     Трохи більше 100 років тому це був безлюдний острів. Перешийок для зв'язку з материком насипали,  ще  в 1897 р. коли  баронеса Софія Фальц-Фейн заснувала на цьому місці місто і порт  Хорли, який за обрисами, нагадує  у кілька разів зменшений Крим.
     Море у Хорлах - тепле, мілке (особливо зручно  для маленьких дітей) і  чисте, бо шторми у Каркінітській затоці бувають нечасто. Навіть незамерзаюче взимку.  
Вздовж лінії пляжу можна  побачити "кучугури" водоростей . Місцеві жителі пояснили, що це шторм виносить на берег рослину, яка називається камка. Ці водорості містять дуже багато йоду, навіть вода у морі через це має коричнюватий відтінок. Досвідчені туристи збирають свіжі пагони камки, просушують їх у тіні, а потім  наповнюють ними полотняні мішечки. Їх кладуть уночі біля подушки, аби вдихати випари йоду. 
За своїми природними і кліматичними умовами с. Хорли є унікальною та однією з кращих лікувально-оздоровчих територій Півдня України. Тут діють оздоровчі комплекси, бази відпочинку, готелі тощо. 
Ви  тільки доїжджаєте до вузького перешийку то вашу увагу привертають феєричні іскри природного фонтану чистої прохолодної джерельної води. Вона дуже смачна, а ще – вона збагачена сріблом.    На самому півострові є ще два джерела цієї ж води і одне серед моря, хоча раніше воно було на Устричному острові.  Та з роками морські течії розмили острів, він змінив свої обриси,  а джерело перемістилося в море.   У всіх джерелах вода має температуру +8,+10 С  і влітку, і взимку. Тому у спеку вона вас напоїть ніжною прохолодою, вбереже від палючого сонця, а в холод – зігріє, розіллє по тілу тепло, заспокоїть і втихомирить зашпори  від морозу.  А ще на території нашого півострова в районі бази  відпочинку «Білий лебідь» є джерело мінеральної води.  За висновком Одеського медичного інституту. Ця вода є лікувальною, вона оздоровлює кишково-шлунковий тракт.   Місцеві жителі та відпочиваючі користуються дарами природи, які є на нашій землі. Адже під півостровом - найбільше у світі підземне прісне озеро.
       А ще хочемо дати поради туристам: добратися до Хорлів можна авто (від Каланчака 22 км), а також автобусами, які щодня курсують з Каланчака та Херсона.

середа, 4 липня 2018 р.


Люблю я річку Каланчак, її легенькі хвилі...

      Каланчацької група «Fiesta» , що  працює за проектом «ПрофіКемпу» продовжує  мандрувати річкою Каланчак.   Маршрут  піщохіжної екскурсії розпочався від  околиці селища  і тягнувся до  Північно – Кримського каналу. Оскільки подорож продовжувалась  ґрунтовою дорогою по долині річки, то перед очима  відкривалася панорама безмежного степу,  на якій голубою стрічкою виділяється річка Каланчак.     Тут  наші учасники   познайомитися з різними видами птахів, побачили  сіру чаплю, лебедів, качок, куликів,  диких гусей. Небесна стихія і вода відкрилася школярам у дивовижній красі 

українського степу, це наче  живописна картина художника. Легенький вітерець розносив пахощі різнотрав’я: рути і полину, м’яти та чебрецю. Слухали  пісні соловейка, цвірінькання горобців, співи очеретянок. Тут, біля води, прохолодно навіть у спеку. Мандруючи біля  річки, можна по-справжньому зрозуміти її красу. Біля 4 кілометрів подолали учасники незвичної турподорожі.  Підійшовши до Північно-Кримського каналу діти почули цікаву розповідь керівника групи Нігачової Г.Д. про  цю унікальну споруду.
  

 
Північно-Кримський канал  – був побудований як найдовша штучна іригаційна споруда на території Європи і третя за довжиною в усьому світі. Довші за нього тільки Великий Китайський канал (1782 км), який будувався майже дві тисячі років, і Каракумський в Туркменії, який розподіляє води Амудар'ї (його довжина 1445 км і будувався він 34 роки).  Ця  споруда допоможе зрозуміти, які зміни принесла "велика вода" для посушливих районів Херсонської області та як без неї сьогодні живе Кримський  півострів. Канал, а точніше, його перша черга, будувався більше десяти років - з 1961-го по 1971-й.Відкриття першої черги   відбулося 17 жовтня 1963 року. З цього дня дніпровська вода самопливом стала надходити у Красноперекопськ. У 1965 році вона дійшла до Джанкоя і тільки через шість років, в 1971-му - до Керчі.  

Довжина Північно-Кримського каналу складала  402,6 км.   Канал брав  початок з Каховського водосховища і закінчувався  на водоочисних спорудах Керчі. Максимальна ширина - 110-120 м, мінімальна - 25-30 м. Глибина до 10 м, в середньому 4,6 м. Середньорічний стік води (максимальна пропускна здатність) 380 куб. м в секунду. До 2014 року канал забезпечував до 85% потреб Криму в прісній воді. Не судноплавний . Вода по Північно-Кримському каналу перестала надходити до Криму в квітні 2014 року.  

Наші ПрофіКемпівці відвідали ще один цікавий об’єкт.  


На річці, у місці перетину з Північно-Кримським каналом, який проходить через долину високою затяжною дамбою, знаходиться Каланчацька труба, яка представлена чотирма залізобетонними водопропусками шириною 6 м та висотою 4 м. Де  насипна частина каналу  проходить над річкою Каланчак.


 Ми запрошуємо відвідати цей маршрут та полюбуватися   природою , а бувалим туристам  він підкаже нові, незвідані ними до сих пір куточки з їх красою і визначними пам'ятками, подасть ідеї для нових подорожей.


понеділок, 25 червня 2018 р.


Звідки пішла назва річки Каланчак

       Звідки пішла назва річки Каланчак
   Наші ПрофіКемпівці  на черговому засіданні досліджували  походження річки Каланчак,  діти багато цікавого дізналися від  вчителя історії, керівника групи Нігачової Г.Д.  і в історичному плані і в плані екології
   Наше скарбове село Каланчак дістало назву від однойменної річки.  Вперше про неї згадують Геродот (V ст. до н. є.) "Шоста ріка - Гіпакіріс починається з озера, перетинає землю скіфів-кочівників і потім впадає в море біля Каркінітіли, лишаючи з правого боку так званий Ахілів біг" (тендру).
"- Але, мабуть, найшвидше справжнє ім'я річки і села утворилося від татарського - Какличик
В каланчацькій окрузі: Карабай - "масна, родюча земля"; Атамань - "стоянка головного пастуха", назва походить від слова "одаман"; Чурюм - від турецького слова "чюрюмюш", тобто гнилий, болотяний; Керменчик - "городок; Домузла, балка Околгай. 



Першожителям Каланчака виділили вдосталь землі (за архівною довідкою 1797р. -12161 десятину) і зручне місце під забудову. Слід спростувати міф про страхітливе безводдя даної місцевості. Село зростало біля річки.
Незважаючи на те, що 
громада (община) рідко приймала сторонніх, бо їм треба було давати наділи, Каланчак швидко розростався. Збірник статистичних відомостей Таврійської губернії за 1886 рік зазначає: "1810 року за викликом уряду сюди переселилися державні селяни Чернігівської губернії (Литвини), а потім у різний час громада причисляла невеликі партії переселенців і навіть окремі родини". 
На дальніх сіножатях і ланах, що межували з володіннями Бугайських (Новоолександрівка), Садовських, Янченків (Птахівка), Шуманових (Малоолександрівка), Козинцових (Веселе і Новопавлівка) каланчацькі господарі здавна ставили хутори, де на складчину копали колодязі. З весни до осені на цих хуторах зберігався реманент, утримувалися воли та коні, там же при потребі заготовляли на зиму формований кизяк, що використовувався, як паливо.
Крім орної, каланчакці володіли також вигінною землею. Толоки було без обмежень. Справжнім нещастям, особливо в перші десятиріччя існування Каланчака, були спустошливі напади сарани - після них поля і сіножаті перетворювалися на пустелю. Такого ж лиха завдавали й пожежі. 27 серпня 1872 року на волосному сході в Чаплинці було порушено, нарешті, питання про виділення Каланчака і ближніх до нього сіл в окрему волость. 30 травня 1873 року офіційно проголошено створення Каланчацької волості. Волосним старшиною обрали Безуглого, а писарем - Благого.
Досить цікаві відомості про минуле Каланчака містяться в книзі Гермогена - єпископа Псковського і Порховського, колишнього Таврійського та Сімферопольського "Таврійська Єпархія". 
У церковному постулаті, зокрема, говориться про те, що село Каланчак розташоване в степу на березі невеличкої річки, що носить назву села. Там же зазначається, що існує дві думки стосовно назви поселення: одна, що назва пішла від назви річки, а інша- від слова "каланча." Це підвищений пункт будівлі, або підвищене місце, з якого можна робити спостереження.
Дехто з істориків схильний до думки, що назва села пішла все-таки від татарського слова Кале-Кучук. Так вони називали старовинне укріплення - великий земляний насип - пагорб, що знаходився за сім верст від Каланчака.
Колись повноводна річка з часом почала висихати. Обросла очеретом. 
Галина Дмитрівна розповіла   про сучасний екологічний  стан річки.
Річка Каланчак, що впадає в Каркінітську затоку (частину водно-болотного угіддя міжнародного значення) одна з небагатьох малих річок Північного Причорномор’я та єдина прісноводна артерія, що живить посушливі степові території Каланчацького району, від якої залежить соціально-економічний розвиток району. Раніше річка була серйозним транспортним водним шляхом Таврії і слугувала притулком для водно-болотних птахів у різні пори року. Нині внаслідок суттєвого антропогенного впливу гідрологічний режим цієї річки значно погіршився і умови перебування стали менш привабливими для птахів і придатними для людей.
 Але хочеться сказати і річка і  селище  Каланчак мають гарну, милозвучну назву!

середа, 20 червня 2018 р.


А море кличе знов і знов…


   Селище Хорли знаходиться на однойменному острові, який на кілька кілометрів врізається в Чорне море і з'єднаний з материком вузьким перешийком. Теплі ласкаві води моря омивають його з усіх боків. Свою назву він отримав від тюркського «хар», що означає «сніговий». Кажуть, що перші кочівники були вражені обрамленням півострова сліпуче білим піском.
Ця прекрасна перлина належить Каланчацькому району Херсонської області і терпляче чекає тих, хто бажає зцілитися від багатьох захворювань, бути здоровим і міцним.
Багатий цей район в  південній частині Херсонської області туристичними маршрутами. І хочеться сказати, що  сьогодні  проявляється стійкий  інтерес туристів до нашого району, до цього благодатного таврійського  краю з його винятковими природними умовами і доступністю. Тому за планом роботи проекту "ПрофіКемпу"  наша група   «Fiesta» відвідала село Хорли, яке відоме на Херсонщині як море, відпочинок, лікувальні грязі, джерела чистої лікувальної води. І мали нагоду зустрітися з секретарем сільської ради Федосовою Л.Д.  Яка розповіла дітям багато цікавого про  своє село.
Село розташоване  на півострові Гіркий Кут, який омивається Чорним морем, в 22 км від Каланчака і 27 км від залізничної станції Каланчак.  . Морський порт має площа — 7,99 км². На території села є  школа, ясла-садок, ФАП, будинок  культури та сільська бібліотека, на території   сільської ради  розміщено 45 баз відпочинку, населення складає 500 чоловік.   Людмила Дмитрівна розповідала,  про перспективи розвитку села, про три диво-джерела з кришталево чистою холодною водою (в літку і взимку +5), яку п'ють жителі Хорлів і їх гості.   
 Вони п'ють не хлоровану воду, а чисту, артезіанську. На території пансіонату «Білий лебідь»  б’є джерело з мінеральною водою. Приїжджайте, спробуйте її разом  і ви дізнаєтеся, що таке Жива Вода, про яку ви чули тільки в казках. Ви побачите цю казку наяву, тому що з усіх боків півострів оточений морською водою. На перехресті доріг в селищі  подивившись  на всі чотири сторони, ви побачите, що вулиці йдуть до моря, і будете милуватися його прекрасним морським пейзажем.

На території села є  недавно  відреставрований місцевими підприємцями фонтан «Купальниці» , який входить у комплекс парку, закладеного ще  Софією Фальц-Фейн на межі XIX - XX століть. 

Колись Хорли були портом, до причалів якого швартувалися судна під іноземними прапорами. Сьогодні це маленький  тихий куточок, де знаходять відпочинок ті, хто втомився від буденного життя.

 Учасники проекту  і поспілкувалися, і гарно відпочили на морі.

пʼятниця, 15 червня 2018 р.


«Мій край єднає плинь тисячоліть»


Наша книжкова  виставка  «Мій край єднає плинь тисячоліть» висвітлює сторінки історії рідного краю,   мовні, культурні традиції, творчість його талановитих людей, допомагає  користувачам в кращому пізнаванні своїх коренів, залучення до бібліотеки  відвідувачів та туристів. В рамках проекту «ПрофіКемпу» поповнюємо новою   літературою краєзнавчої тематики.


пʼятниця, 15 червня 2018 р.


Перша пішохідна екскурсія команди «Fiesta»


          Наша команда  «Fiesta» здійснила першу пішохідну екскурсію, досліджували особливості басейну нашої місцевої річки Каланчак, милувалися прекрасною природою і просто відпочивали. 
  

 
 Від керівника групи Нігачової Г.Д. дізналися багато цікавого, що наша річка Каланчак - мала степова річка, яка відноситься до басейну Чорного моря і знаходиться на півдні Херсонської області. Площа водозбірного басейну становить 812 км2, довжина - 45 км, ширина -14­ 28 км. Абсолютна відмітка найвищої точки басейну становить 37,5 м над рівнем моря, найнижчої - 0,35 см. Басейн річки охоплює чотири райони Херсонської області. Площа басейну у цих районах становить (км2): 59 - у Скадовському, 304 - у Каланчацькому, 448 - у Чаплинському і близько 1 - у Каховському. У басейні знаходяться 22 населених пункти, з них 1 у Скадовському районі, 4 - у Каланчацькому, 17 - у Чаплинському. У числі поселень - 2 районні центри - селища Каланчак і Чаплинка. Кількість населення, яке проживає у басейні річки, становить близько 33 тисяч осіб. При цьому у смт Каланчак проживає 9,5 тис. осіб, у смт Чаплинка - близько 10 тис. 78 Річка Каланчак впадає в Каланчацький лиман Чорного моря.
 Г ирло річки розташоване на південний захід від смт Каланчак на відстані близько 10 км від околиці селища. У 1972 р. Каланчацький лиман був перекритий греблею, яка знаходиться у районі с. Дарівка Скадовського району. Після цього перекриття гирлом річки можна вважати водовипуск на греблі з координатами 46 ° 10' 56" N та 33 ° 11' 63" Е. Довжина річки - 50 км. Перші 4 км річки, які знаходяться на межі Скадовського та Каланчацького районів, представлені рибогосподарським ставком. Далі на відтинку 32,5 км річка протікає Каланчацьким районом, протягом 15 км - Чаплинським районом. У межах смт Чаплинка русло річки пересихає. На цій ділянці річковий стік спостерігається лише у період паводку.

понеділок, 11 червня 2018 р.


Перше засідання каланчацької команди «Fiesta»




     Новий склад команди, нова назва, новий девіз. Перше засідання каланчацької  команди  «Fiesta» відбулося в приміщені дитячої бібліотеки. На якому учасники   складали плани роботи на рік, розробляли  емблему, девіз команди, розподіляли обов’язки  між учасниками. На перше засідання разом з профконсультантом  центру зайнятості Копаненко К.В. було запрошено представника влади  Марченко Ларису Олександрівну, секретаря  виконавчого комітету Каланчацької селищної ради. Яка поділилася планами нашої об’єднаної  територіальної громади в плані розвитку туризму, відпочинку населення. А також йшлося про зовнішній вигляд селища, про зелені насадження, про історичну та культурну спадщину , про екологічне положення в громаді. Діти активно обговорювали , задавали багато питань Ларисі Олександрівні, та висловили свої побажання щодо  плану розвитку селища. Діти ще довго обговорювали цю плідну зустріч з представником влади. 

пʼятниця, 18 травня 2018 р.


Старт команди розпочато!

       Наша каланчацька команда  повернулась  з  м. Н-Каховка  з  святкового відкриття  інноваційного проекту із профорієнтації учнівської молоді "ПрофіКемп» з гарним настроєм, хоча  ще не маємо  своєї назви, але   плани  на майбутнє вже обговорювали  в автобусі під час повернення додому. Від відвідування міста діти отримали гарне враження, а під час ярмарку професій наші дівчатка ще мали змогу  зробити  модні, креативні зачіски   під час майстер-класу  від перукарів,   стали учасниками флешмобу під час проведення  свята вишиванки. Ділимося своїми фотовраженнями:

 


Немає коментарів:

Дописати коментар