«О, музико! Яке це справжнє диво!»

   Запитайте себе, чи можете ви прожити без музики?  Не зможете, так ? Людей, які виключили зі свого життя музику, практично не існує. Без її величного, радісного і піднесеного  впливу не можна уявити духовний світ людини. Коли ми прокидаємося вранці,  або лягаємо спати ввечері, гуляємо по місту, відзначаємо чергове свято,  або просто нічого не робимо - всюди нас оточує музика: по радіо, телебаченню, або просто в наших думках.
Музика – частка людського життя!

  І це істина, бо музика - саме таємниче з усіх мистецтв.  Вона  змушує завмирати зал, змушує слухати  ніжні звуки скрипки, або потужні  мелодії  цілого оркестру. Музика є скрізь, де живе людська душа, потрібно тільки її почути.  Вона відкриває людині двері в інший світ. У цьому світі можна обійтися без слів - тут панують звуки. Вона  заспокоює, або збуджує, веселить, або змушує сумувати. Вона володіє душею людини, якщо той здатний її слухати. І перші кроки дітей у пізнанні світу мистецтва необхідно зробити захоплюючими. І не дивно, що  чергове засідання « Клубу цікавих зустрічей»  в дитячій бібліотеці стало по справжньому радісним відкриттям прекрасного для учнів  7-В класу  школи№1 ( кл. кер. Канівець Н. М.), бо мова  йшла про її Величність Музику. На  зустріч      «О, музика! Яке це справжнє диво!»  було запрошено справжнього знавця  своїй справи, людину, безмежно закохану  в музику, заступника  директора з навчальної роботи Каланчацької  ШЕВ, викладача по класу сольного співу, керівника хору старших класів «Світанок» Верещагу С.М.  А завітала Світлана Михайлівна не одна , а разом зі  своїми чудовими вихованцями:  Курбачовою Кароліною  та  донечкою Верещагою Вікторією. 
  І «полилася» тепла, легка як музика бесіда.  Розпочала  свою розповідь  Світлана Михайлівна  такими словами:  «Моє життя тісно пов'язана зі школою. Для мене немає більшого щастя, як бачити кожного  дня веселі і пустотливі очі моїх учнів,  і розуміти, що саме тут, в школі, закладається добре насіння в душі дітей». І це воістину золоті слова, які характеризують справжнього педагога. А Світлана Михайлівна незважаючи на її молодий вік такою  є. Полюбити музику їй допомогти мама Катерина Іванівна , бо вона все життя мріяла, щоб їх єдина люба донечка   грала на фортепіано,  тому і привела Світланку до музичної школи.   

  Вона  добре пам'ятає свій перший день, коли переступивши поріг храму музики,  зрозуміла відразу, що це її світ, її дорога . В дитинстві   вона  ще мріяла  бути   дитячим лікарям, тому довго вагалася -  бути викладачем музики чи  педіатром. Але музика перемогла.   Світлана Михайлівна  на все життя запам‘ятала  чудові слова:  «Дитячий лікар, перед тим, як доторкнутися до дитини, повинен зігріти руки, а вчитель перш, ніж починати вчити дітей, повинен зігріти свою душу».   І Верещага С. М. формує душу кожної дитини , яку вчить, збагачує  духовно і вчить кожного свого учня  бачити красу світу мовою музики. Але перш  ніж  навчати  інших,  потрібно було навчитися самій. Світлана після закінчення  Каланчацької музичної школи поступає в Херсонське музичне училище,  де стає кращою студенткою, бо яке б не важке навчання було , але музика приносила насолоду. Після закінчення училища з радістю приймають на роботу  свою колишню ученицю  колектив ШЕВ разом з директором Годіною В.С.  Потім було закінчення Київського інституту культури , нескінченні уроки музики, конкурси та заслужені перемоги.
   Світлана Михайлівна  вибрала  тернистий шлях викладача ,  але  не шкодує своїх сил і часу, для того щоб дарувати дітям теплоту свого серця, частинку душі, яка випромінює світло.  Адже виховання музикою облагороджує душі, стоншує почуття дитини. Вона передала свою любов до співу, до музики і своїй донечці Вікусі. 
  Діти запитували Світлану Михайлівну про її подальші плани, про першу зіграну особисто мелодію, про складності і радості роботи викладача музики та багато іншого. Побажали  нових перемог в конкурсах, талановитих учнів, нових пісень. В  кінці зустрічі  «залунала»  музика, бо  яка ж зустріч з музикою без звучання мелодій, пісень?!  Верещага Вікторія виконала  пісну      Н. Рубальської  «Добрий день, матусю Україно!»,  а Корбачова  Каріна подарувала читачам  пісню А.С. Шейченка « Кораблі – кораблики».  А закінчилось засідання     чудовим  виканням пісні Л. Горової «Музика звучить»  у виконанні  С.М. Верещаги. 
І нехай на Україні буде мир і злагода, бо як говориться  в пісні 
Затихає все, замовкає все, 
Завмирає все на землі, 
Коли музика, музика звучить!