Година мужності «Зростаємо патріотами своєї країни»

Патріотизм… Що стоїть за цим словом? Для когось прояви патріотизму — це жовто-блакитна стрічка на зап’ястку, для іншого — можливість покласти життя заради процвітання держави; хтось вважає себе патріотом давно виїхавши за межі рідної країни та сумуючи за Батьківщиною здалеку, а хтось виборює право на те, щоб зробити усе можливе для здійснення мрії, в якій Батьківщина — вільна, сильна країна, з прозорим мирним небом та щасливими громадянами, які з впевненістю у завтрашньому дні відчувають гордість за власну державу. Такі різні вияви, різні грані, які об’єднує головне — любов, любов до Батьківщини …

  Патріотичне виховання дітей та молоді має давні традиції і у дитячих бібліотеках, але сьогодення розставляє нові акценти і вимагає розширення цього завдання. Бо так, на жаль, склалося,  що сьогоднішня ситуація в Україні не залишає байдужими нікого.  Хтось бере у руки зброю і йде захищати рідну землю, хтось допомагає фізично, фінансово, а хтось морально. В прагненні підтримати наших відважних воїнів єднаються всі - і дорослі, і діти.  У багатьох куточках України проводяться зустрічі із своїми героями – земляками.

  Саме така тепла, зворушлива зустріч з українськими захисниками, героями, нашими воїнами, що в такий складний для країни час пішли на захист своєї рідної землі, свого дому, родини, дітей днями відбулася в Каланчацької  ЗОШ №1.  Ця зустріч була ще і незвичайна, бо воїни дійсно  приїхали на справжньому БТРі, та ще й принесли з собою   свої військові обладунки та страшні нагадування війни – снаряди, міни, автомати. Діти по черзі  приміряли  важкі бронежилети та каски, цікавилися озброєнням наших воїнів, «вилазили» на дах БТРа, по черзі зазирали  в середину цієї машини та розглядали її точні прилади.

Ця екскурсія була пізнавальна і гірка, бо кожен усвідомлював, що снаряди не іграшкові, вони несуть в собі смерть, біль та сльози…. Бо війна – це жах.. Війна – це руйнація... Офіційно її немає, та вона поруч щодня.А потім була година мужності  «Зростаємо патріотами своєї країни»,  під час якої учні  звернулися до гостей зі словами  щирої подяки за мирне небо над домівками, за те, що вони прокидаються в теплих кімнатах та з друзями ідуть на  навчання до  школу.  Ведучі свята зачитали листа – звернення до воїнів АТО з проханням повертатися живими додому та вдячністю  за їх героїзм. Хвилиною мовчання діти вшанували всіх солдатів, які загинули на війні, захищаючи нас, і які назавжди в нашій пам’яті залишаться героями. Та схилили голову перед пам’яттю свого загиблого героя – односельчанина  Олександри  Берези, пам'ятна дошка якому встановлена в Каланчацькій     ЗОШ № 1, в школі, де він вчився.  За нашу рідну Україну,
Щоб зберегли ви на віки -
Низький уклін і тричі "СЛАВА!"
Герої наші - захисники! 

Заключним акордом зустрічі була пісня про Україну , проспівана  учнями та гостями, спільне фото на порозі школи та спілкування воїнів та школярів.

По закінчення цього дійства бібліотекарі Каланчацької районної бібліотеки для дітей запросили всіх на експрес-виставку «Подвиги героїв хвилюють дитячі серця».

"Одвічний біль ...Афганістану!"

                      Година мужності "Одвічний  біль ...Афганістану!"
 

  Минають дні, ідуть роки.

 Життя  листки перегортає.

 А  біль Афгану – навіки,

 В душі людей не замовкає.

     Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам'ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки? Про що ти задумався, ветеране? Які сторінки твого життя гортає пам'ять, від чого стікає кров'ю твоє наболіле серце?  Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. На зустріч з нашими користувачами, а це були учні Каланчацької ЗОШ№2, було запрошено колишнього афганця нашого земляка Коваленка Віктора Ілліча. Який поділився своїми спогадами про ті страшні часи. Він розповів, що призваний був до лав Радянської Армії в 1983 році. Спочатку курс молодого бійця пройшов в Узбекистані в м. Ташкент. А потім молодих бійців було  переправлено на  територію Афганістану до Кабула де  й перебував там 22 місяці, демобілізувався в званні старшого сержанта. Скалиста гірська місцевість, вдень жара 60° - 70°, а вночі 8°-10° і запах смерті.   Згадує, що всі вони  були згуртованими й дружними, жили як одна родина  в яких було все:  і кров, і сльози, і справжня дружба, і товариська підтримка. .  Саме  його однополчани , до останнього подиху виконували свій військовий обов’язок, довели, що слово патріотизм – це не пусті лозунги, це дійсна любов і відданість Вітчизні. Сьогодні Віктор Ілліч  має безліч бойових медалей та подяк, але хіба вони зможуть залікувати ті рубці, що залишились у пам’яті та серці вже до кінця  життя…? 

    

Бібліотекар розповіла дітям легенду про японського журавлика, що людина яка складе тисячу паперових журавликів, у неї  здійсниться мрія. Діти отримали різнокольорові журавлики, загадували бажання і  просили миру на землі.

Учасники заходу переглянули тематичний перегляд літератури  "Афганістан - біль у моїй душі" та документальний відеоролик «Хроніка афганської війни».