Блог Каланчацької бібліотеки для дітей Херсонської області

   

       Шевченкіана родини Соценко. 

    Є на Херсонщині  селище Каланчак. Якщо  їхати по трасі в напрямку Криму, відкривається чудовий, суто український краєвид — у долині стоять будинки, на-вкруги поля…

      Краєвид нагадує Шевченкові рядки:

Село! І серце одпочине:

Село на нашій Україні —

Неначе писанка, село.

    І хочеться  мені познайомити всіх  з родиною Соценко , яка  вже не одне покоління є  читачами районної бібліотеки для дітей. В цій родині підростає уже четверте покоління в якому шанують   слово нашого великого Кобзаря. Старійшина цього роду Соценко Ніна  Степанівна,  має доньку Наталію Григорівну, та трьох онуків Тетяну, Сергія та Ольгу, та вже й має і правнучка Юрчика.

За фахом Ніна Степанівна   вчитель російської мови та літератури, має більше 40 років педагогічного стажу, та в  свої 85 років, знає на пам҆ять майже всього «Кобзаря» Т.Г.Шевченка, і цього навчає свого маленького правнучка Юрчика.

Бабуся Ніна дуже любить своїх онуків, та найбільше маленького правнучка. Юрчик  на даний час не ходить до дитячого садочка, тому бабуся йому  багато читає, співає з ним українські  пісні, загадують один одному загадки.

Він у  свої чотири  рочки теж на пам’ять розказує вірші «Тече вода з під явора», «Садок вишневий коло хати»,  він знає хто такий Шевченко, що в цьому році йому буде 200 років від дня народження , що його ще й називають Кобзарем.

В цій сім҆ї стало традицією довгими зимовими вечорами перечитувати улюблені твори Т.Г.Шевченка «Катерину» , «Наймичку», «І золотої й дорогої…», «Думи мої, думи мої...» Ці твори великого Кобзаря хвилюють  душу, вчать любити Україну, свій народ, рідну мову.  Ніна Степанівна  говорить,  як можна не любити його творчість,  це видатна особистість, я просто обожнюю поеми Шевченка, доречі, вони і сьогодні досить сучасні. Я перечитую  його вірші, і «проводжу паралелі» в сучасній дійсності. Він як пророк, передбачив багато, що відбувається зараз.  Т.Г. Шевченко для мене герой, символ України. Він патріот своєї держави. Якщо б наші  політики стали би перейматися долею України так же як і Т.Шевченко, то усі проблеми нашої держави були б вирішені, І вона стала самою багатою, квітучою, розвинутою…  

Отже, нехай же в кожній хаті на чільному місці лежить «Кобзар», хай у кожній світлиці заквітне портрет Шевченка, щоб слово Тарасове світило старому і малому, щоб слово його не забуте і нині, вічно ходило по Україні.