Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.
Ця війна почалася 1979 року і тривала до 1989 року.
З
давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у
свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок,
які сповна виконали свій військовий обов’язок.
Війна безжально перекреслила тисячі
молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з
тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – ви мужніли
і загартовувались.
Хто ж відповість за це все?
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані-
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, боже мій, що тільки
творить
Людьми придумана війна.
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю
загиблих наших земляків, воїнів-інтернаціоналістів, які не повернулися
живими до батьківських осель в нашому районі. Це- Сітарський
Григорій Володимирович
(25.06.1960 – 25.05.1980), Смірнов Сергій Леонардович (14.11.1955 – 23.06.1984), Хмель Ігор Сергійович (01.02.1968 – 09.03.1987), Шуруба Микола Миколайович (30.04.1963 – 09.03.1987)
Живі завжди
в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле,
найбільше правди, нехай гіркої, але правди...
Немає коментарів:
Дописати коментар