суботу, 12 березня 2016 р.

«І пам’ятає дерево тепло його долонь»

                    
     Людська пам’ять – дивуюча сила. Людські спогади є дуже важливими в нашому житті. Трапляється в житті таке, що коли розлучаєшся з дорогою тобі людиною,  то залишаються добрі спогади про неї. 
     Якби дерева вміли говорити… Вони б неодмінно розповіли  б історію свого життя. І найперше про людей, котрі це життя їм дали – від того благодійного моменту, коли саджанці  потрапили у землю, і до того, коли їх крони стали могутніми. Мабуть, саме цим відрізком часу – життям одного могутнього дерева – вимірюється професійне уміння і захоплення Архіпова Володимира Івановича.

Кажуть, щоб залишити слід на землі і водночас зробити добру справу, треба побудувати будинок,  посадити дерево і виростити  сина. Можна уявити, скільки корисних справ зробив цей добрий чоловік в пам’ять якого  працівниками  районної дитячої бібліотеки та "Клубом цікавих зустрічей" було  проведено  вечір-пам’ять. На який були запрошені син -  Юрій Володимирович,  ансамбль «Южаночка» Партизанського СБК та учні 9-Б класу Каланчацької ЗОШ№1(кл. керівник Валуєва Н.В.) 

    Ведучі заходу   розповіли  яким був Каланчак у 60-х роках?  Як він змінювався протягом  наступних десятиліть?   Глиняно-грунтові дороги, в’язкі, непрохідні від дощів. Ноги не витягнеш. Без гумових чобіт не обійтися. Води в нашому краї не було, поливу звичайно теж. А росли тільки де не де акації, а з квітів  іриси, які особливо не потребували поливу. З колгоспних полів, на яких  були висіяні зернові, вітер підіймав грунт часом разом з насінням і переносив по степу на кілометри. Таку картину природа  повторювала з року в рік ще не одне десятиліття. Навіть  коли вже було збудовано Північно-Кримський канал, доводилося спостерігати як на захисні плити каналу протяжністю в декілька кілометрів осідало до десяти сантиметрів пилу.
      Багата талановитими людьми, зігріта палючим сонцем, обвітрена степовими буревіями земля Каланчацька. 
          З приїздом в наше селище  дипломованого спеціаліста агронома-лісомеліоратора   Володимира Івановича Архіпова,  Каланчак перетворився на оазу,  на казковий зелений острівець.
Це завдяки  задумці  Архіпова В.І.  ми тепер милуємося стрункими тополями, які високо рвуться в небо, роблять кола чарівного танку ялинки, немов зелені м’ячики, рядочками стеляться вічнозелені екзотичні кущі.
«Озеленення райцентру Каланчак Херсонської області» - так називалася дипломна робота Володимира Архіпова, якою він довів, що в посушливих степах України, в зоні так званого ризикованого землеробства, можна створити чудові художньо-декоративні композиції із дуже гарних порід дерев та кущів.
       Впровадження проекту у життя було нелегким.


 Одного тільки ґрунту на місце болота, що було перед колишньою лікарнею,  треба було завести 3 тис.куб. Необхідно було видалити старі дерева, що викликало обурення окремих громадян і посипались погрози. За допомогою громадськості району взялись за ліквідацію болота. Дві тисячі ходок зробили вантажні машини району, щоб завести родючої землі.
   Володимир Іванович скориставшись нагодою поїхав до старих друзів по спільній роботі у лісництві і по навчанню, щоб допомогли потрібним посадковим матеріалом.

Київ, Львів,Івано-Франківськ,  Грузія, Крим – це далеко не повний перелік тих місць, звідки завозили дерева та кущі. Після ретельної підготовки ґрунту,  вся сітка пішохідних доріжок була розбита з найбільш раціональним рішенням планування  і врахуванням особливостей зонування, масовості відвідування парку, природних умов місцевості.
  А наступний етап будови парку культури і відпочинку (це за Будинком культури) – це насадження декоративних деревно-кущових порід, що добре ростуть в ґрунтово-кліматичних умовах Каланчака. Вони були  згруповані і пов’язані з рельєфом території парку, планувалися  доріжки, алеї.
Збудували танцювальний майданчик. Зробили альпінарій та козацьку могилу. Школярі та працівники комунгоспу займалися посадкою декоративних дерев і кущів. 
     Новим життям зажила стародавня річка Каланчак.  Саме тут на її березі аж до Палацу культури на 5 га були висаджені дерева і кущі, квіти. Заплановано зелені альтанки, містки та інші декоративні прикраси, зона атракціонів, які повинні були зробити невпізнанною цю частину селища, навіть планувалися човнова станція.
  Добру справу зробив цей чоловік, і будинок збудував, і скільки дерев висадив, і 2 синів соколів виростив. Нині його справу намагається продовжити його син Юрій Володимирович. Він також займається озелененням нашого селища.(Займається підстриганням кущів, чагарників, троянд на території різних організацій  нашого селища). Він займається виготовленням проекту щодо впорядкування двох територій у центрі Каланчака і облаштуванням зон відпочинку та пам’ятних місць.  Він нам говорив, що коли я це роблю, то за мною ніби стоїть батько і дає мені поради.
   На зустрічі Юрій Володимирович поділився теплими спогадами про батька, розповів про його життєвий шлях, скільки було вкладено  душі в кожне посаджене дерево. А ансамбль «Южаночка» на згадку про Володимира Івановича заспівали гарні українські пісні «Вишиванка», «Рідний край»,  «На скронях як роса». А діти переглянули відео презентацію с фотографій, на яких  був висвітлений його життєвий шлях та побачили плоди його роботи сучасних  паркових насаджень, на території  подвір’я комунального господарства, та озеленення наших вулиць.
      Не можна порахувати скільки протягом життя було посаджено дерев цією сім’єю Архіпових. Справжні професіонали прагнуть передати наступному поколінню свої знання та вміння, достукатися до  сердець дітей і навчити їх як стати справжньою людиною.
  Кажуть майстерність приходить з роками, а талант у серці.
 Кожен його крок - це талановита знахідка, приємне здивування, а
успіх приходить лише до того, хто любить клопітку, творчу щоденну працю.     
      В нашому селищі встановлено пам’ятник творцям краси рідного краю на якому ще при житті було викарбовано і прізвище Архіпова В.І.
   Безмежні простори таврійського краю,
   Колосяться хлібом налиті поля –
   Це рідна держава, моя Україна,
   Це рідна моя Каланчацька земля.
   Ці слова з вірша,  можна з гордістю сказати, що вони відносяться до Архіпова В.І.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар