22 грудня своє професійне
свято відзначають енергетики. День енергетика в Україні святкують
у найбільш короткий світловий день року, що можна вважати досить символічним,
бо робота енергетиків в цей час найбільше
помітна.
Робота енергетиків
полягає в забезпеченні одного з найважливіших благ цивілізації — тепла і світла. Ми так звикли до благ цивілізації, до того, що в будинку у нас завжди світло, що
«працюють» телевізор і холодильник, що
можна закип'ятити воду в електрочайнику,
закласти прання в машинку – автомат,
що думаємо що так було завжди і по-іншому бути не може. І коли
не горять лампочки, а як і ще
гірше – гаснуть монітори комп'ютера - все це катастрофа! Але ж так було не завжди! І щоб в наші
будинки прийшла електроенергія за всім цим стоїть величезна праця і ентузіазм
«першовідкривачів» світла і тепла.
Професія електрика – це ризик і покликання, ця професія
об̍̍’єднує мужніх, працелюбних людей. Вдень і вночі, в негоду, за будь-яких
обставин вони забезпечують подачу електроенергії, борються за її
раціональне використання.
За кожним кіловатом електроенергії - професіоналізм спеціалістів, монтерів,
водіїв , диспетчерів і звичайно ж начальника
електричних мереж. 
У грудневі дні далекого 1960
року у селище Каланчак прийшла
електрика. Перша електрична лампочка загорілась пізно ввечері у Каланчацькій
школі №1. То було величезне диво і
радість. З тих пір електричні мережі району все більше удосконалювались і
електрика стала частинкою нашого життя.
І не було би тієї
радості в очах тодішніх жителів Каланчака,
якби не наполегливість і ентузіазм ветерана праці, першого начальника
Каланчацького району електричних мереж Володимира Івановича Первозванного. Він уже пішов з життя, але залишив після себе
добру пам 'ять і світло, яке завжди сяятиме в оселях каланчакців.
У людей, яким довелося працювати із Володимиром
Івановичем, про нього залишилися тільки кращі спогади. Грамотний,
досвідчений спеціаліст, відмінний
організатор, він користувався беззаперечним авторитетом у колективі, який сам і
створив. Він був Енергетик з Великої
букви, непересічна людина, люблячий
чоловік, тато і дідусь, добрий , чуйний, порядний житель селища. З
вдячністю кажуть теперішні працівники РЕМ і про чудову цінну технічну бібліотеку, яку
збирав Володимир Іванович в продовж свого життя і яку його дружина Лариса
Степанівна Первозванна передала його
колегам.
І напередодні дня
Енергетика в пам ̓ять про визначну людину, чиїми руками
була розпочата розбудова електричної галузі на нашій степовій
території, зібралися учні 9 – А класу ЗОШ
№1 (кл. кер. Асєєва О.М.) в дитячій бібліотеці на чергове засідання «Клубу цікавих зустрічей».
І «поплили» спогади про самого Володимира Івановича Первозванного, про його життєвий
шлях, про те, як давалися перші кіловати електроенергії у Каланчацькому районі… Народився В.І. Первозванний 26 червня 1936 року в Каланчаку по вулиці
Скадовській. Тут закінчив школу, тут мріяв літати в блакитному небі країні.
Тому він вступає до льотного училища ім.
С.О. Леваневського в місті Миколаєві,
яке пізніше було перейменоване у Миколаївське військово-морське мінно-торпедне
авіаційне училище . Але тяжке воєнне дитинство і післявоєнна юність не дали мрії здійснитися.
Під час навчання погіршився стан здоров̓
я і про небо довелося забути.
Володимир Іванович повертається додому, бо дуже
любив Каланчак, маму і своїх рідних.
У його трудовій книжці
перший запис з'явився 1квітня 1958 року -«Призначити
старшим касиром Каланчацької ощадкаси».
І хоча перше квітня вважається днем веселощів, трудове життя Володимира
Івановича було зовсім не райдужним.
Шлях, пройдений до того часу,
як його призначили начальником Каланчацького району електричних
мереж був довгим, важким і тернистим.
Працював Володимир Іванович і в Каланчацькій
районній редакції, і в